Чи замислювалися ви над тим, що переможці у конкурсах, отримувачі почесних відзнак, найчастіше працюють не для слави чи багатства, а просто роблять те, що вважають за потрібне?

Причини для нагород можуть бути різними: й швидка, неначе спалах, повна небезпек, реакція на значущі події, і кропітка щоденна робота та невтомне служіння суспільству. Та навряд чи ви знайдете хоч одного зі справжніх героїв, хто б звершував щоденні подвиги або ризикував життям саме заради красивої статуетки, диплома чи частих споминів у ЗМІ.

Тамара Желобицька – переможець конкурсу «Волонтер року 2013» у номінації «Освіта і Виховання». У цій розмові – про нагороду, кроки, що привели до неї, досвід волонтера-практика та історії, що свідчать: світ насправді змінюється на краще, якщо підштовхнути його у правильному напрямку.

Вона сама є прикладом того, що все людині можливе: цілеспрямована, зібрана, кожна хвилина для неї – цінний ресурс. О сьомій ранку зазвичай вже на роботі, й наступні години – суцільне мистецтво, бо треба щодня врахувати й звести в єдине сім’ю, роботу, волонтерство, проекти, плани, людей. Вистачає і сил, і емоцій на все, тому що повним стає життя, коли його починаєш любити й цінувати, ділитися ним і цією жагою запалювати інших.

[wonderplugin_audio id=”12″]

Спілкувалася Марія Курбатова